Стіни прифронтового Херсона здригнулися від потужного поетичного слова: 24 січня тут відбувся перформанс “Чотири на чотирі”. Мистецька акція на основі творчості Василя Стуса стала гучним закликом до світу не забувати про цивільних українців, які сьогодні караються у російських катівнях.
Для постановки обрали тексти, які Стус писав у лещатах радянських репресій та ізоляції. Цей історичний паралелізм став основою дійства, де на одній сцені зійшлися професійні митці та городяни різних професій:
- актори обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша;
- музиканти оркестру та поети;
- місцеві волонтери;
- рятувальник та відомий херсонський фотограф.
Мистецтво як маніфест проти катувань
Одним із найважчих образів вистави стала роль співробітниці КДБ, яку втілила актриса Ольга Крилова. Вона зізнається: грати жорстокість було морально виснажливо, але необхідно, щоб показати глибину болю, який терпіли українці тоді і змушені терпіти зараз.
«Свою роль намагалась зробити максимально поганою і жорстокою, щоб передати, який біль і катування терпіли наші українці за збереження нашої нації. Це не професійні актори, але вони так перейнялись – мені здається, вони передали цей біль, коли читали», – поділилася Ольга, додавши, що після фіналу не стримала сліз.
Центральну постать поета – дисидента відтворив артист оркестру Сергій Видута. Для нього цей досвід став глибоко особистим, особливо у кульмінаційний момент на символічному електричному стільці. Коли всі завмирають, а голос поета продовжує звучати, це дарує надію на повернення кожного, хто зараз перебуває у неволі.
Проросле насіння Стуса у серцях херсонців
Фотограф Віктор Братан, який також долучився до виступу, впевнений: цей захід – не просто вистава, а свідчення того, що ідеї Стуса нарешті проросли у душах сучасників. За його словами, це вияв пошани до людини, яка ніколи не мовчала, відстоюючи право українського народу на існування – право, яке спочатку намагався відібрати Радянський Союз, а тепер прагне знищити Росія.
Глядачі, які заповнили залу, не приховували трепету. Для багатьох херсонців побачене стало віддзеркаленням власного досвіду життя під тиском загарбників.
«Дивитись було дійсно тяжко, на очі наверталися сслізи, бо це те, що ми пережили, перебуваючи в окупації», – розповіла глядачка Ольга. Інша відвідувачка, Оксана, додала, що емоції та «мурашки» супроводжували дійство від першої до останньої секунди.
Цей перформанс став черговим нагадуванням: український дух, загартований у тюрмах минулого століття, залишається незламним і в сучасних випробуваннях.
