Шлях України до Європейського Союзу виявився значно тернистішим, ніж здавалося на перший погляд. Попри поширену думку, що головною перепоною є позиція Будапешта, реальна опозиція розширенню має куди ширшу географію та глибші внутрішні причини.
Брюссельські плани щодо стрімкої інтеграції нових членів наразі стикаються з тихою, але впевненою стриманістю низки ключових європейських гравців. Країни – лідери блоку не поспішають тиснути на газ, побоюючись дестабілізації власного політичного ландшафту.
На заваді стають не лише складні бюрократичні процедури, а й загроза реваншу популістських сил всередині держав. Ризик проведення виснажливих референдумів та необхідність ратифікації кожної угоди змушують європейські столиці діяти максимально обережно.
Ситуація дійшла до того, що стратегічне питання розширення, яке палко підтримує очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, ризикує взагалі зникнути з порядку денного саміту в Нікосії. Лідери просто не мають єдиної позиції для предметного обговорення.
Офіційний Брюссель залишається непохитним у дотриманні принципів: жодних поблажок. Навіть критична геополітична ситуація не змусить ЄС відмовитися від принципу вступу «за заслугами», що виключає будь-яке прискорення процедур.
Географія європейського скептицизму
Дипломатичні джерела вказують на те, що список «скептиків» не обмежується Угорщиною. До нього негласно приєдналися політичні важковаговики – Франція, Німеччина, Італія та Нідерланди.
Французька влада серйозно занепокоєна тим, що українське питання може стати подарунком для правих радикалів. Обов’язковий за законом референдум щодо розширення ЄС загрожує перетворитися на протестне голосування, яке змінить політичний розклад у Парижі.
Крім того, у європейських столицях досі живі спогади про хвилі трудової міграції зі Східної Європи після 2004 року. Старі члени ЄС побоюються, що наплив «дешевих рук» з України спровокує черговий виток соціальної напруги.
Вплив угорського прецеденту на майбутнє розширення
Досвід взаємодії з Будапештом став для Брюсселя справжнім уроком. Після приєднання у 2004 році Угорщина неодноразово ставала «проблемною дитиною», яку звинувачували у руйнуванні демократії та систематичному блокуванні загальноєвропейських ініціатив, зокрема й допомоги Києву.
Цей негативний кейс змусив Єврокомісію шукати запобіжники. Наразі серйозно розглядається ідея тимчасового обмеження права вето для нових членів, аби уникнути паралічу інституцій у майбутньому.
Реальні перспективи Києва на тлі внутрішніх змін
За зачиненими дверима європейські політики визнають складність ситуації в Україні, проте це не додає їм ентузіазму. Дипломати прямо кажуть: ніхто не хоче бити по престижу Зеленського, але й обговорювати конкретні кроки зараз ніхто не готовий.
Свідченням глибокої кризи довіри є навіть ситуація з Чорногорією. Попри виконання майже всіх вимог, країна застрягла в залі очікування через відсутність консенсусу між чинними членами Союзу.
Для Києва євроінтеграція залишається головним безпековим якорем. Проте сувора реальність свідчить, що швидких проривів у цьому напрямку чекати не варто.
Наслідки зміни влади в Будапешті
Важливим фактором став політичний землетрус в Угорщині. 12 квітня Віктор Орбан, який тримав владу 16 років, зазнав поразки на парламентських виборах. Новим лідером став Петер Мадяр, чия партія «Тиса» здобула конституційну більшість.
За оцінками ISW, ця подія викликала неабияку тривогу в Кремлі. Москва ризикує втратити свій найпотужніший інструмент впливу в Європі, враховуючи багаторічну особисту підтримку Орбана з боку Путіна.
Політолог Володимир Фесенко зауважує, що хоча Угорщина є парламентською республікою і курс визначатиметься колективно, відхід Орбана є знаковою перемогою для всього європейського проєкту та України зокрема.
