Нью-Йоркський літературний фестиваль удванадцяте доводить: голос молоді зі сходу неможливо заглушити обстрілами чи окупацією. Організатори оголосили про старт четвертого конкурсу есеїв для учнів 9 – 11 класів, повернувши йому символічну назву «У пошуках справжніх історій». Ця ініціатива, народжена письменницею Вікторією Амеліною, нині стала живою пам’яттю про неї та містком між дітьми Донеччини та безпечними Карпатами.
Цьогоріч фокус уваги змістився з важких роздумів про деокупацію на дослідження власної ідентичності. Тема 2026 року звучить драйвово та сучасно: «Український культурний вайб: те, що мене чіпляє». Команда НЛФ прагне зрозуміти, чим живе покоління, що дорослішає під час війни, які книги вони обирають та яку музику слухають у навушниках.
Символізм назви та спадок засновниці
Повернення до первісної назви «У пошуках справжніх історій» – це не просто зміна вивіски, а свідомий крок до витоків фестивалю 2021 року. Тоді, у ще вільному Нью-Йорку, Вікторія Амеліна заклала фундамент проєкту, що мав підсвічувати правдиві назви та долі. Як зазначає членкиня команди НЛФ Ольга Русіна, після загибелі Вікторії внаслідок удару по Краматорську, повернення «справжніх імен» її проєктам стало справою честі для колективу.
Журналістка та менеджерка Ольга Русіна пояснює, що вибір теми про «культурний вайб» зумовлений бажанням знайти «сліпі зони», куди намагається просочитися російська пропаганда. Організаторам важливо побачити, що саме сьогодні дає молоді точку опори та наснагу, а не лише фіксувати брак певних культурних продуктів.
Географія стійкості: від окупованих міст до карпатських вершин
Війна внесла корективи у правила, але не зупинила конкурс. Цього року географія проєкту максимально розширена, охоплюючи всю Донецьку область. Участь можуть взяти підлітки, які:
- Проживають на підконтрольних Україні територіях області.
- Стали вимушеними переселенцями та перебувають у будь-якому куточку країни.
- Мають досвід життя в окупації, адже сам Нью-Йорк та Бахмутський район зараз знаходяться під контролем ворога.
За словами Ольги Русіної, розширення меж конкурсу на весь регіон є природним, оскільки тінь війни лягла на кожну громаду Донеччини. Проте ініціатива зберігає свій локальний дух, залишаючись голосом саме цього краю.
Про що мовчать і про що мріють підлітки Донеччини
Аналізуючи тексти минулих років, організатори помітили тривожну тенденцію – загальну невпевненість. Це відчуття розгубленості, знайоме кожному дорослому, для підлітків стає критичним. Їм доводиться обирати професію та університет, не знаючи, чи вціліє завтра їхнє місто або чи залишиться бодай щось від зруйнованої домівки. Проте навіть у текстах про маленькі села, як-от Званівка, діти примудряються поєднувати історичну точність із неймовірною любов’ю до малої батьківщини.
«Спільна риса – це, мабуть, якась загальна така невпевненість в усьому. Але з іншого боку, їм це складніше проживати. Бо це той вік, коли треба визначитись. А у цих дітей ще й додається війна», – ділиться спостереженнями Русіна.
Конкурс має на меті не лише зібрати тексти, а й подарувати надію. П’ятнадцять фіналістів отримають путівки до мистецько-освітнього табору «NYCamp» у Карпатах. Там, у безпеці та колі однодумців, молоді люди зможуть разом із менторами віднайти ту саму точку опори, про яку писатимуть у своїх есеях. Прийом робіт триватиме до 31 березня 2026 року через спеціальну онлайн-форму.
Фестиваль, який колись зібрав у прифронтовому селищі пів сотні митців, продовжує жити. Навіть без самої Вікторії Амеліної, але з її незмінною вірою у те, що кожна справжня історія заслуговує на те, щоб бути почутою.
